Загупало в дверI прикладом, заграло, зашкрябало в шибку



Категории Павло Тичина ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1921р.

Оригинал Загупало в дверi прикладом, заграло, зашкрябало в шибку. — Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хатi? — Застукало в серцi, рiзнуло: ой горе! це ж гостi до мене! Та чим же я буду вiтати — iще ж не вварився синочок... Бiжить, одмикає сiнешнi, гостям уклоняється низько. Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними. Проходять солдати у хату; один з них писати сiдає, два iнших стають коло печi, а два при рушницях на дверях. — Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? — Стоïть молодиця — нi з мiсця — i тiльки всмiхається тихо. Горщок витягають iз печi, в нiм скрюченi пальчики видно. Стоïть молодиця — нi з мiсця — i тiльки всмiхається чудно. Знаходять одрiзанi ноги, реберця, намоченi в цебрi, i синю голiвку пiд ситом, що вже почала протухати. Стоïть молодиця — нi з мiсця — i тiльки всмiхається страшно. — Ну як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш? — Отак i живу я...— та й змовкла. Ой чий же це голос у неï? Хрипкий, а тремтючий, веселий.— Та так i живу,— проспiвала. Хiба ж то йому я не мати? Чи ïсти, скажiть, не хотiлось? Ви хочете ïсти? Сiдайте. Мiж вами i я молодая. Повiрите, люде, ïй-богу. Отак тiльки тут полоснула — затiпалось зразу i стихло. Повiрите, люде, ïй-богу... Отак i живу,— проспiвала.— Отак, удова молодая,— i раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала. Очима так дико по хатi i кинулась вся до синочка. Голiвку вона йому гладить i ротика стулює мiцно. Заплакала б тяжко — не може, лиш б'ється об пiл головою: — Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! — Солдати пiдводять нещасну, ïï освiжають водою. А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають.
Загупало в дверI прикладом, заграло, зашкрябало в шибку